ReAl

Так-сяк закінчив переїзд більшості робіт на ноутбук. Але на «великому» комп’ютері у мене крім Ubuntu ще була жменя розділів по 4..8 гігабайт з 32- та 64- бітними версіями WindowsXP та Windows7 («виключно з метою ознайомлення нових версій avreal з середовищем, де їм доведеться працювати»). Ставити весь цей зоопарк на ноутбук бажання нема. Але у ноутбука є гніздо eSATA.

Підкидаю відповідним кабелем вінчестер зі старого комп’ютера, даю живлення від окремого ATX-івського блока. Вмикаю ноутбук, тисну F12, вибираю завантаження з eSATA.

Завантажую убунту:
— Тут у Вас щось екранчик маленький, це лише на цю сесію, чи так тепер буде завжди?
— Лише на цю.
Завантажується, ну трохи зіжамкало іконки на десктопі (з 1920*1200 перейшли на 1366*768 — вони і не могли залишитися на місцях).
Все працює.

Перезавантажуюся, в меню GRUB вибираю Windows7 loader. Всі подальші дії призводять до перезавантаження ноутбука.

Добре… Ще у дітей стоїть комп’ютер. Якщо мій старий був Core2Quad @ 2.4 GHz на материнській платі Asus P5K-якийсь-там-люкс, то у них Core2Duo @ 3 GHz на Asus P5KPL-AM. А монітор такий самий, 1920*1200. І відеокарти і там, і там на NVIDIA GeForce 8000-ної серії.
Ставлю цей вінчестер туди.

Ubuntu/64 10.04 — OK.
Все чудово, навіть іконки на десктопі повернулися на свої місця (можливо, це наслідок відповіді «лише на цю сесію» на запитання вище). Якщо і на яксь пів хвилини завантаження затрималося, то я цього не помітив, бо паралельно почав прасувати рубашки, їх назбиралося різних більше десятка.

WindowsXP/32 — OK, але у роздільній здатності 800*600 і USB-шна мишка не працює. Заходжу адміністратором, воно починає «знайшло те, знайшло се». З клавіатури (добре, що PS/2-шна?) до-tab-уюсь до потрібних кнопок, поступово воно знаходить USB host та мишку, світлодіод у мишки починає радісно світитися і мені теж веселіше. Система просить диски від материнської плати та відеокарти, доставляю.
Все працює.

WindowsXP/64 — майже так, як вище, лише старт у 640*480 та на все, починаючи від RTC та закінчуючи Speaker, отримую віконечка «тута ось щось недопідписане, ставити будемо?». Десь на пів дороги до мишки само каже «ой, стоїть відеорежим з дуже малою роздільною здатністю, можна б і збільшити». Збільшую, даю компакти від материнської плати та відеоадаптера.
Все працює.

Windows7/32 та Windows7/64 поводять себе однаково.
Стартує в текстовому режимі:
— Тут у вас помінялася апаратура, необхідно розпочати сеанс відновлення системи.
— Ну давай, час є.
Не попросило ніяких компактів чи власного інсталяційного диска. Видало свої стандартні шпалери, віконечко з індикатором прогресу, який бігає туди-сюди, не знає, з якого кінця почати рости.
Попрасував майже всі рубашки, воно видало «ой, нічого у мене не вийшло». При перезавантаженні з наступним вибором цієї ж Windows7/32 — виліт в перезавантаження, при наступному — знову текстовий екран з «будемо відновлюватися?» і далі все те ж саме.

І за що боролися?

Я навіть від XP-шок не чекав вибриків. Звісно, розумів, що потрібен компакт від материнської плати і зарані його підготував. А от те, що початок завантаження довелося пройти клавіатурою, бо воно не побачило USB-контролера та мишки…

Ну а 7-ка мене зовсім вразила. Якби хоч була кнопочка «візьми драйвери» — так нема!
Можливо, якби завантажитися з інсталяційного диска, щось там поколупати, воно б і пішло. А нащо? Все одно цей терабайтник заплановано під інші справи і він перерозбиватиметься. FreeBSD, яка до цього стояла у дітей в куточку для нечастих перекомпіляцій avreal, та виводок Win* стоятимуть на старенькому 120-ку, який підключатиметься за необхідності.

p.s. А убунта мене трохи розбалувала… 😀