Archive for the ‘Куди все собачиться?’ Category.

Розчистка завалів-2

Sic transit gloria mundi

Із запропонованих раніше мікросхем практично нічого нікому не знадобилося.
То цей раз просто викинув, і не лише ці AVR-ки, півтора десятки ATmega8515 і пів десятка ATmega32, а ще й купу різної дрібноти

ATmega8515 і ATmega32

Десь щось горить

Кажуть, що брехня, що то у Києві димно через те, що горить ліс десь там у трикутнику Троєщина—Зазим’я—Бровари, бо вітер звідти не на Київ був, а горить насправді у Чорнобильській зоні.
Ну, там теж може горіти, чом ні?
Тільки вітер має бути дивний, щоб починаючи десь від озера Алмазного здувати все начисто кудись на схід чи навіть трохи північніше — ну щоб точно не на Київ, а от з-під Прип’яті — та от на Київ.

Та то таке, зрештою, цікавить не звідки вітер, а які мікрорентгени.

Тому я дістав власноруч зроблений ще на початку літа 1986-го дозиметр і вивісив трубочку за вікно. Трубка там СБМ20, «бере» далеко не все (але те, що вона не бере, давно розпалося) і грубувата, але для оцінки досить.
Показував від 12 до 18, зрідка 11 або 21 мікрорентген на годину. Тобто, непогано співпада з цим моніторингом. І це добре.

До речі, у «фаховому коментарі еколога», який бив на сполох з приводу того, які тут вітри, порогом дозволеного для Києва було названо 30 мР/год, а не 30 мкР/год — не доведи жити при рівнях «фахового еколога».

Владарям всіх рівнів присвячується

Книга приповістей Соломонових, 30 вірш 21 (переклад Огієнка):

Трясеться земля під трьома, і під чотирма, яких знести не може вона:
під рабом, коли він зацарює,
і під нерозумним, як хліба наїсться,
під розпусницею, коли взята за жінку,
і невільницею, коли вижене пані свою.

Про першу біду докладно від Кіплінга у перекладі російською та у виконанні Сергія Нікітіна:

Де ще можна заразитися туберкульозом

Заходжу якось у черговий раз у словник Грінченка, а там мені «реклама» зі словами «На майдане можно заразиться туберкулезом, один человек уже умер». «Вже». Наче туберкульоз може довести до смерті за кілька днів. Людина померла від чогось іншого, але, пишуть, при розтині знайшли туберкульоз. Звичайно, смерть від чогось іншого не означає відсутності заразності, але сам підхід до формування тексту банера вже дещо говорить про мету того, хто цей банер замовив. Та я не про те. Звернення МОЗ у дусі «утримайтеся від прогулянок місцями скупчення людей» витриманіші. Дуже добре, що міністерство охорони здоров’я так турбується про нас. Але ж непогано було б дати хоча б трохи повніший перелік місць, де можна заразитися туберкульозом. Особливо враховуючи те, що, за критеріями ВОЗ, в Україні — епідемія туберкульозу. І хоча б для того, щоб не виникало враження, що ці заяви спричинені чимось іншим, а не турботою про здоров’я ;-) .

Зазирнемо у вже згадану вікіпедійну статтю «Туберкульоз». На жаль, найсвіжіша інформація по захворюваності там за 2007 рік, але не думаю, що з тих пір ситуація відчутно покращилася, тобто для приблизної оцінки ті дані підійдуть.
Отже, маємо оцінку чисельності населення 45 мільйонів чоловік та близько 500 тисяч зареєстрованих хворих, серед яких 93 тисячі — з активною формою. Тобто у середньому кожен сотий житель України хворий на сухоти, одна особа з п’ятисот має активну форму.

При вщерть заповнених трибунах спорткомплексу «Олімпійський» на ньому очікується приблизно сімсот хворих туберкульозом, з них 140 — заразних.

На концерті у палаці «Україна» на 3700 місць припаде 37 хворих, серед них 7-8 заразних.

На невеличкому, «домашньому», мітингові на 2000 чоловік — 20 хворих, 4 заразних.

Нормативна кількість місць у вагонах метро — 260-270. Тобто у «номінально» наповненому вагоні (не у годину пік) буде двоє-троє хворих на туберкульоз, через одну поїздку ми опинятимемося в одному вагоні з заразним хворим. Тобто при двох поїздках на день, на роботу і додому, в середньому раз на день знаходитимемоося в одному вагоні з джерелом інфекції. І так двісті днів на рік…

Кількість людей на «Даринку» чи троєщинському ринку мені оцінити важко, але їх там немало… На самій станції метро, особливо у годину пік, теж народу багатенько.

Звичайно, там де людей більше, там буде більше і хворих. Але абсолютна кількість хворих не так важлива, бо з одного кінця ринку на інший зараза не перескоче. Важливо те, скількох людей ми за день «зустрінемо» (тобто опинимося від них у «радіусі досяжності») в метро, магазинах, на роботі, …, скільки заразних хворих кашляне чи чхне і чи вдихнемо ми це або отримаємо це всередину іншим чином. Чим дужче «набитий» простір людьми, тим гірше, бо тим більше людей у цьому «радіусі досяжності» і тим більша імовірність, що там опиниться заразний хворий на туберкульоз. У цьому сенсі вагон метро у годину пік, концертний зал чи спортивний матч мало відрізняються від «Майдану». Особливо якщо це спортивний матч чи рок-концерт, де глядачі поводять себе активно і тому більше вдихають-видихають, більше бактерій може потрапити у повітря — при викрикуванні гасел чи просто емоційних вигуках. Мікобактерії тримаються у повітрі кілька годин, тому ходити у місцях, де постійно буває багато людей (кгм… тобто жити у місті), теж доволі небезпечно, можна ж зустрітися не з людиною, а з її «шлейфом».

І тут доволі «цікаві» місця — супермаркети. Мало того, що там теж одночасно багато людей. Іх там дуже багато за день проходить. І там є речі, які, на відміну від дерев, стін та парканів ми беремо у руки і несемо додому. До речі, про метро, маршрутки та двері — хворий кашалянув, прикрившись рукою; отримав порцію мікобактерій на долоню, взявся за поручень чи ручку дверей, залишив слід там; ми взялися там само, забрали собі на руку свою порцію… А у супермаркетах крім «просто речей» є ще продукти. На них, особливо на молокопродуктах, мікобактерії живуть довше. Скільки людей пройшло за день повз прилавки самообслуговування, з яких ми купили сирок-творожок?

Отже, я не сперечаюся з тим, що на майдані можна заразитися туберкульозом. Можна. Як і скрізь у країні, де епідемпоріг перевищено десь так удвічі. Але я вважаю, що і ризик заразитися туберкульозом — то далеко не найбільший ризик на Майдані, і що Майдан — то не найризикованіше місце у Києві з цієї точки зору.

Вічний вересень — 20 років.

Одне недавнє обговорення (не те, про яке могли б подумати ті, хто знає, в яких я нещодавно брав участь ;-) ) нагадало про Вічний вересень і з’ясувалося, що цього року відзначається його двадцятиріччя. У світі.

У нас масовий доступ до ФІДО (безплатного лише для поінтів, вони зв’язок через міжміську телефонну мережу не оплачували) та хоча б offline робота у мережі (вже показував розцінки, по яких починалася робота) настали пізніше. Тому «наш» Вічний вересень молодший і важко сказати — наскільки.

Але симптоматично — остаточно перестав я читати/писати у ФІДО-шні ехи (через гейт) десь до десятиріччя «загальносвітового» Вічного вересеня, а до двадцятиріччя поетапно «відвалився» від різних форумів, найдовше тримався за electronix.ru

А вийшов плагіат…

Справ багато, часу вільного нема, але тут просто не втримався.
Пробігаючи в черговий раз по інтернету і шукаючи дещо цікаве для себе, натикаюся на сторінку вчителя математики.
А там таке:

Страничка учителя математики Коростелёвой Елены Львовны

(высшая квалификационная категория, дважды лауреат премии Сороса
дипломант конкурса “Учитель года-2002″, дипломант городского конкурса Департамента образования г.Москвы “Панорама воспитательных систем”)

Проектная работа “Математические образы в поэзии”

1 место на конкурсе “Ломоносовские чтения”
Авторы: ученики 10б класса Угаров Артем, Зданович Евгений
Руководитель Коростелёва Е.Л.

Математика и поэзия, физика и лирика… Глубокое эстетическое начало, заложенное в сущности математических наук, приближает их и к музыке и к поэзии. Мы расскажем. Какие неожиданные прозрения возникают у поэтов. Когда они в своем творчестве обращаются к научной тематике.

Ну, звичайно, непогано, що учні під керівництвом вчителя ламають той стереотип, що «фізики» та «лірики» — то протилежні полюси. Але… »»» Так це робити не можна

La Peau de chagrin

Річний проїзний на метро…
Ще на початку року це мене в ньому турбувало – щоденне нагадування про зменшення, зменшення, зменшення того, що залишилося. А зараз ну просто жах бере.
І так в кінці року стан тривожний — «Господи, скільки всього я знову не встиг!», особливо між батьковим та моїм днями народження та ще дужче між моїм та Новим Роком. А тут ще цей… Шагреневий пластик…

[flagcounter image]