ReAl

Аби мене чи років зо два, чи пару тижнів тому хтось спитав — а нащо у мене на балконі лежать вже кілька років шматки ДВП з дірками від гвіздків, в тому числі по центру — я б не зміг відповісти.
Звідкіля взялися — зміг би, вони залишилися після ремонту дивану. Геть потрощені було викинуто, а два шматки залишилися.
А тут сину для шкільного спектаклю знадобилися мечі.

Довго думати часу не було.
За основу форми леза ми взяли меч Дао, з яким він ходив на ушу. Обвели його на газеті, щоб вирізати трафарет для розмітки. Але навіть по діагоналі меч не влазив на лист ДВП, тому ми вкоротили лезо з боку руків’я. Та й руків’я трохи зменшили. Правильну для такого меча гарду зробити можна було б, але виникли б деякі проблеми з точністю виконання деталей і міцністю — ДВП все ж таки ближче до картону, ніж до фанери. Тому ми замінили гарду на хрестоподібну з трикутничками для підсилення леза при основі. Закруглили її кінці, бо до вигнутого леза пряма якось не пасувала зовсім. Після чого руків’я попросило закруглити і його. Вийшов трохи дивний мікс, але виглядає достатньо «східно» 🙂
Випиляли мечі та накладки на руків’я з гардою, промастили клеєм ПВА, затисли у струбцинах і залишили. Через день обточили, леза покрили сріблянкою і вийшло ось таке:

Не мала баба клопоту, так купила порося: тут технологія дала збій. Аерозольна акрилова «авто-мото» сріблянка після висихання мазалася майже як крейда. У мене промайнула була думка, що непроґрунтований картон надто швидко і легко всотуватиме лак. Але вона не оформилася достатньо чітко для розуміння того, що на поверхні залишиться надто мало лаку для закріплення пігменту. Довелося бігти по нітроцелюлозний меблевий лак (нарешті я полакую шматочки плінтуса для тамбуру 🙂 ) і фіксувати ним сріблянку.

Головне тепер, щоб мечі дожили до вистави. У самій виставі завзятих боїв нема, при акуратному використанні у ДВП вистачить міцності пережити виставу. Але репетиції…