ReAl

Біологи, допоможіть!
Що це за комаха така:

Стрибає далеко. Крил нема.
Має довжелезні вуса (у чотири-п’ять разів довші за тіло), вигинає і крутить ними як хоче.
Живе у погребі.
Тут сидить на цегляній стіні, можна оцінити розмір.

Доповнено:
Вікіпедисти визначили, це цвіркун «оранжерейний» чи «печерний» коник (ще фото) з родини Рафідофоріди.

Мене тут спитали — «як називаються гриби, які ростуть у піску?»

Ну на піску, на піщаних ґрунтах соснових лісів, росте багато всякого 🙂
Пролазячи крізь пісок молоде плодове тіло може добряче його набратися, але росте гриб над піском, хоча і може бути прикритий килимком з торішнього листя (хрящ-молочник_справжній, хрящ-молочник оливково-чорний).

А так, щоб у піску, щоб розколупуєш піщаний горбочок, а під ним нормальний гриб — то, мабуть, лише рядовка зелена та її сірувато-синювата родичка.

Лосі в Карпатах.

Мало їм під Києвом лісів та польових доріг не велосипедах ганяти (ну звісно, більше сотні метрів перепаду висот на трасі не скрізь і знайдеться), то вони у гори поїхали:

Технічні деталі:

• Маршрут
• Положення
• Реєстрація
• Сторінка FB

Вчора на роботі під п’яту було оголошено, що фірмова «розвозка» евакуюватиме всіх до метро о п’ятій, скоротили робочий день.

Я ж десь о шостій йшов до метро пішки. Хвилин двадцять. Вітер в обличчя, снігу теж добре намело вже, особливо вздовж залізничної колії.
А мені гарно, аж сміятися хотілося. Сніжок такий чудовий, пухкий. За цю зиму саме такого не було.

Спуск згори до проспекту, до входу у метро — дві черги до поручнів, посередині майже ніхто не йде. Але ж то свіжого снігу налипло, а не кригою гірку зі сходів зробило. Став боком, трохи повернув та напружив ступню (лижники зрозуміють) — обігнав ті дві черги і побіг далі.
Вже у переході обтрусився, обтупався, згріб з бороди налипле.

Опинився на пів години в дитинстві, коли саме так ходив всю зиму в школу та назад по Опішнянських ярках.

Вже вдома дізнаюся, що дружина від гарного настрою вже пів вірша по дорозі склала, як з собакою виходила собаку на вулицю витягала.
То вона ще трохи додала:

Двірники стогнуть і плачуть:
Зима завірюхами скаче,
Купами сніг розкидає ---
А двірник це все замітає!

Вийшов кудлатий собака,
Хотів погулять, неборака.
А сніг тут йому як задмуха
І в писок, і в хвіст, і у вуха!

А чоловік мій сміється,
Бреде через сніг, не здається:
«Оце так зима! Як це радує!
Дитинство моє це нагадує.»

Сніг з бороди він згрібає
Й мудрі слова промовляє:
«Весни ми діждем неодмінно.
Вона йде до нас, йде неспинно.

Буде весна, буде літо,
Буде тепло, будуть квіти.
А зараз беріть вже лопати
Весні шлях в снігу прокладати!»
             © Редчук Олена, 22.03.2013

А сьогодні вранці виглядаю з вікна — а на вишні снігурі сидять. Мо десь у лісі вони більше бувають, а тут у місті не кожну зиму і бачив.

Виявляється, «оселі для чорногузів» то є звичне діло, просто я вперше бачив цього літа. Енергетики вважають, що навіть на діючих лініях простіше і ефективніше влаштовувати безпечні платформи, ніж пробувати розганяти птахів, як це роблять в аеропортах.
Тому самі турбуються про це:

Таки ж молодці!

Якось так виходить, що у мене тут світлини грибів, що ростуть на деревах.
Просто ці часто краще освітлені і трапляються коли руки вільніші, а для тих ніколи ракурс вибирати, треба збирати, збирати, збирати… і перти додому.

Знову знімок мобілкою, щось останнім часом фотоапарат з собою рідко (як я жалкував у вересні, у відпустці в Опішні, що не було з собою фотоапарата — такі красиві шіїтаке бачив, але для мобілки там ну вже зовсім темно було).
Та й на дачі збирався сухі дерева прибирати, а не фотографувати.

Знову гриб на дереві.

Трутовик сірчано-жовтий на тополі.

Десь напівдорозі від спорткомплексу КПІ до Караваєвих Дач.
По недавніх дощах добре вродило 🙂 Але біля самісінького стовбура вже жорсткуваті.
Ех… Треба їхати «на село». Однак в таку спеку роботу робити неохота…

Нещодавно я писав про сім полків лелек. Цей раз ми проїхали повільніше і я роздивився їх уважніше. Зупинялися зробити фото.
В одному місці основа для гнізда піднята над стовпом:

Ще трохи фото гнізд лелек… » » »

Проїжджали оце через Семиполки.
Хай і не сім полків, але лише вздовж траси на стовпах нарахували дванадцять гнізд, всі заселені.
Точніше, одинадцять на стовпах, ще одне на водонапірній башті.

Хтось потурбувався, зробили місця для гнізд.
Часи вже не ті, старе колесо від воза не знайдеш, то там, схоже, поварено металеві кільця з підпірками.

p.s. Наступного тижня було зроблено трохи фото.

Печериць по Києву багато зустрічаю, вони як горобці — скрізь є. Інші гриби зустрічаються рідше.
Про шіітаке я вже писав, а вчора по дорозі від (М) Берестейська до вул.Шутова (Імрад :-)) навпроти училища на смужці між тротуаром та стежкою через скверик побачив старого знайомого — сірчано-жовтого трутовика.

Виріс він на старому, майже непомітному пеньку. Стан — «якраз брати». Кінчики вже не «сопливі», серединка ще не надто волокниста та тверда. Було б це не поруч з проспектом зі жвавим рухом машин, а у лісі — неодмінно зрізав би.

Фото з мобільного телефона, вибачте за (не)якість. Невеликий світлий гриб на темному фоні «перебило» так, що ніяка корекція не допоможе.