ReAl

Ще нещодавно, чесно, зовсім нещодавно, КФМШ було 20 років 🙂

І з приводу цього 1983-го року було випущено такі значки:

А зараз називається вона УФМЛ. І 2-го листопада їй буде 50. Саме 2-го листопада — перший навчальний рік, кажуть, почався у недобудованій школі й перші учні теж взяли участь у будівництві. Другого листопада 1963 року її урочисто відкрили.

Може, знайду можливість 15-го в університет на святкування прийти. 2-го в школу точно не зможу.

Нещодавно виповнилося десять років моєму осцилографові Hameg HM1507-3.

Аналоговий осцилограф, 150 МГц смуги, до 1мВ/см і при цьому шумова доріжка практично непомітна. Можна сприйняти як злегка розфокусований промінь.
Цифрова приставка 200 Msps, два кілобайти буфер. Теж часто корисна.

Всі ці десять років він мені вірно служив. Кілька років тому пробило з плати високого на корпус. Там дротик високовольтний був з довгуватим кінчиком, він, може, навіть торкався ізолюючої прокладки. В прокладці дірочку проїло з часом.
Дротик надкусив практично під плату, зробив закруглену краплю припою. Прокладку прочистив і з обох боків залатав товстою фторопластовою плівкою. «Робе».

Сподіваюся, ще стільки ж часу я буду здатен ним активно користуватися він мене не підведе.

Власне, 10 років не з дати випуска осцилографа, а 10 років нашого з ним спільного життя 🙂
Ось і свідоцтво:

Сьогодні (прописом: сьомого березня дві тисячі тринадцятого року) по дорозі на роботу біля станції метро було куплено сирок з родзинками. Ну знаєте ж самі: вранці, ще дев’ятої нема, з машини від заводу… Воно таке ж свіженьке…

Сирок виявився надсвіжим, його виготовлено завтра:

Дурдом… Але таке воно, життя.

І що цікаво — син учора ввечері спитав: «а чого це у нас в хаті малиною пахне?»

Про те, що я десять днів тому замовив з британського сайту RS плату Raspberry Pi, він нічого не знав. Але нюх у нього є 🙂
Сьогодні вранці по дорозі на роботу мене перехопив дзвінком кур’єр DHL, зрадів що не треба буде пертися до мене додому в наш куток. У Києві під’їхати — туди, куди і без мене, імовірно, щось було, бо поруч офісний центр немаленький — набагато простіше.

Загалом конверт, коробочка та плата — все таке саме, як мало бути, фотографувати та показувати нема сенсу.

Прибуло кур’єром, перехопив мене дзвінком по дорозі на роботу, то туди й підвіз.

RS Stock No. Qty     Description                  Unit Price Goods Value
756-8308      1   Raspberry Pi Type B
                  Single Board Computer 512MB     US$35.00   US$35.00
                                             Running Total   US$35.00

    Standard Delivery (Despatch expected within 2 week(s))    US$8.02

                                               Order total   US$43.02

Доставили за десять днів після оплати, в два тижні чудово вклалися.

Тепер треба знайти час з цим поколупатися. Боюся, за наступні пару тижнів лише викачаю образ лінукса та запишу на SD карту…
Ой, це ж треба ще SD карту знайти. Хоча тимчасово можна з Canon A610 вийняти.

Останнім часом починає доходити, що «необхідність сумісності з тими, хто у віндовсі» — це для мене така «міська легенда», яка, здебільшого, не має жодного стосунку до реальності. Досить багато «документів» у мене — для внутрішнього використання. З тих, що мають виходити назовні — переважна більшість не призначені для редагування там, «іззовні». Тобто можуть іти у світ у вигляді pdf-файлів. І вже багато років так і роблять, бо це виключає імовірність випадкового редагування в процесі читання/друкування.
Так, спільної роботи над документами у мене практично нема, точніше, вона є у формі «посиділи за столом, обговорили, підказали/попросили, а далі редагую все одно я».

Так чому ж я досі навіть свої майже тимчасові таблички, наприклад, напруга-струм на вході-виході для різних режимів та пораховані з них потужності, коефіцієнти корисної дії та подібне — роблю у OpenOffice (на роботі убунта новіша і він там називається LibreOffice — «вони самі не знають, чого хочуть»)?

Кілька місяців тому майже випадково запустив gnumeric. Здається, коли xfce пробував, він прикрутив запуск gnumeric і для .ods-файлів. Так, місцями воно простіше, місцями трохи незвичне. Але запускається практично моментально, ті ж самі файли мають менший розмір, …
А таки якщо сильно буде треба, то .gnumeric експортується і в .ods, і в .xls.

Цього року я з календарем трохи затримався.
Відбрішка 1: Ну я той… Ну туди-сюди їздив, гостював, те-се…
Відбрішка 2: Спробував дотягти до звичного вигляду (розміри, розміщення, кольори) LaTeX-заготовку календаря від dor. З наскоку не вийшло. Але ж час на те пішов! Я старався і стомився, мене мають всі хвалити незалежно від результату 🙂

Тому, як і в усі попередні роки, відредагував OpenOffice-документ і отримав pdf з нього:

Колись давно-давно, десь у 1997-98 роках, точніше вже важко згадати, трапилося мені зробити одну роботу. На той час по Києву їздило вже сотні зо дві американських таксометрів «Pulsar». Чи то пів сотні їздило, а ще дві було вже замовлено. Неважливо. Все було б нормально, аж раптом змінилися вимоги до цих пристроїв.

Бачите, американці ну зовсім не розбираються у тому, як підняти економіку країни. В тих таксометрах і фіскальної пам’яті не було, і чек друкувався лише при натисканні спеціальної кнопки на вимогу пасажира. Деяка статистика (кількість поїздок та загальна сума) набиралася у мікросхемці FRAM FM24C16 на два кілобайти, але її можна було скинути у будь-який момент, це була інформація «для довідки» для самого таксиста.

Ну так от з метою покращення всього, що можна покращити, вийшли вимоги, згідно яких таксометри ставали не лише засобами вимірювання, а й касовими апаратами. Протягом певного часу необхідно було замінити тих «американців» на такі, що відповідають вимогам. А таких, по перше, «не дуже і було», а по друге, було б недешево.

І було прийнято рішення розібратися в схемі, дотулити до неї що треба (мікросхему 27С512 фіскальної пам’яті довелося чіпляти на кілька вільних ніг мікроконтролера через ланцюжок 74HC595 та 74HC597), написати нову програму, пройти сертифікацію…
Заразом у нову програму було додано роботу з радіомодемом та зчитувачем магнітних карт власного формату. Для Укрпромінвест-таксі на цьому було зроблено локальну платіжну систему з можливістю розплатитися за поїздку такою карткою.

»»» Причому все це до підставки під чашку? Та дуже просто.

Чистив флешку у мобілці і наштовхнувся на знімок, зроблений ще у відпустці у вересні.

Маленький сучасний ліхтарик, спрямований у стелю, дає доволі непогане м’яке освітлення. Особливо приємне в кімнаті без лампочки.
Але ж не тримати його в руці весь час. Треба б якось закріпити. Ну а що найкраще підходить для того, щоб тримати невелике довгасте кругле джерело світла?
Правильно, свічник:

Братові, чий і ліхтарик, і вибір підставки для нього, було досить зручно працювати з ноутбуком 🙂
Згадується Аркадій Райкін — «при лучине телевизор смотрели!»

Випадково потрапила на очі новина про одяг-спрей.

Одразу ж поліз на книжкову полицю.
Знайти необхідну книжку зайняло більше часу, ніж відшукати в ній відповідне місце:

Зате з одягом справи обернулися якнайгірше. Майже нічого з того, що я знав, не існувало. З’ясувалася кінець кінцем таємниця загадкової шафки в готелі. Тієї з пляшками і написом «Купальні плащі». Не тільки такі плащі, але й костюми, панчохи, светри, білизна — все з’являлося на білий світ з допомогою пульверизаторів. Я зрозумів, що це має подобатися жінкам, бо, оперуючи кількома чи навіть кільканадцятьма пляшками з рідиною, що моментально застигала, перетворюючись на тканини гладкої чи шорсткої фактури (типу оксамита, хутра чи пружного металу), можна було кожного разу створювати новий фасон одягу спеціально для того чи іншого випадку.
…
дав себе умовити, просто з цікавості, відвідати салон моди. Мене прийняв суб’єкт з фізіономією художника, спочатку оглянув мене, погодився, що мені підходить просторе вбрання.
…
Я стояв, піднявши вгору руки, а він крутився навколо мене, оперуючи одразу чотирма пляшками. Біла, як піна, рідина в повітрі застигала майже моментально. Вийшли з цього светри різних кольорів. Один — зі смугою на грудях, червоною на чорному полі. Як я помітив, найважче викінчувати комір і рукави. Цього справді треба було вчитися.

Виявляється, на концерті академічного духового оркестру на початку та в кінці виступу диригент ручкається з першим… кларнетом.
Ні, я розумію, що в духовому оркестрі першої скрипки немає, але якось не задумувався над тим, «хто за неї».

p.s. А колонний зал імені Лисенка — таки не найкраще місце для виступу духового оркестру. Звуку було надто тісно 🙁