ReAl

Сьогодні (прописом: сьомого березня дві тисячі тринадцятого року) по дорозі на роботу біля станції метро було куплено сирок з родзинками. Ну знаєте ж самі: вранці, ще дев’ятої нема, з машини від заводу… Воно таке ж свіженьке…

Сирок виявився надсвіжим, його виготовлено завтра:

Дурдом… Але таке воно, життя.

Ну не мене хакнуло, а сайт. Але, враховуючи те, що я потихеньку стаю кіборгом, мені теж було трохи «нездорово».

Вчора.
Я якраз збирався відповісти на коментар і тут раптом сайт підвис.
Потім з’ясувалося, що не зовсім завис, а просто затримки виводу сторінки хвилинами міряються.
Виявилося, у php-файли тем WordPress подописувано по кілька кілобайт якихось дурниць. Після вирізання цих дурниць все запрацювало.

Судячи з часу модифікації файлів тем, відбулося це через малий час по тому, як я оновив один з плугінів.
«Після» — не означає «з причини», тому сам плугін не називаю. Треба ще розбиратися.
Але поки-що я його вимкнув 🙂

Рився я тут в старих паперах — роздруківки схем, чернетки…
Більшість з них було зроблено на зворотньому боці різних інших роздруківок. І лише це врятувало ті, інші, від викидання. А зараз трапляється так, що той зворотній бік цікавіший.
Ось, наприклад, перший «прайс-ліст» на інтернет, з яким мені довелося зіштовхнутися…

Some information about dlportio/32 for WindowsXP/32, Windows7/32 and dlportio/64 for WindowsXP/64, Windows7/64 lost after database error.
Will be recovered/rewrited as soon as possible.

upd: Thanks to saved drafts and google page cache — all posts recovered even with original dates.

Ось.
Десь в годину ночі по нашому часу Марічка дала sms-ку з Бангкоку (проміжна посадка — пересадка з літака «Аеросвіт» на літак Thai Airways). В дві години ночі вони з Оленкою перекинулися парою слів телефоном — веселий і задоволений життям голос навіть я чув.
А десь в сім ранку по нашому, в дванадцять по Тайбею вони (їх там п’ятеро в цьому році зі 145-ї школи) вже отримали багаж. І направилися в National Chiao Tung University
Зараз, мабуть, ще відсипаються.

Ні, ну я в неповні п’ятнадцять поїхав з дому вчитися, а не в неповні вісімнадцять.
Але ж за три з половиною сотні кілометрів, а не за десять тисяч!

Чомусь оце по дорозі згадався вірш Дмитра Кедріна

Был слеп Гомер, и глух Бетховен,
И Демосфен косноязык.
Но кто поднялся с ними вровень,
Кто к музам, как они, привык?
Так что ж педант, насупясь, пишет,
Что творчество лишь тем дано,
Кто остро видит, тонко слышит,
Умеет говорить красно?
Иль им, не озаренным духом,
Один закон всего знаком –
Творить со слишком тонким слухом
И слишком длинным языком?

Причому саме через останні слова про надто довгі язики…
Чомусь…

Протягом кількох тижнів у мене

• Згорів блок живлення в комп’ютері на роботі, кілька днів я працював лише з паперами.
• Серйозно зазбоїв жорсткий диск в домашньму комп’ютері.
• Вийшов з ладу один з дисків в домашньому DNS-343 (raid-1)
• Перестав працювати переносний USB-шний диск.

Пізніше з’ясувалося, що в USB-шному лише загубився контакт в гнізді, сам диск цілий, по SMART жодних претензій. Але коли після всього ще й він у мене на роботі зупинився під час копіювання файлів, було не надто весело.

За один місяць втрати більші, ніж за попередні якщо не двадцять, то десять років точно.

Відразу згадав про одну статтю

человечество уже давно представляет собой человеко – машинную систему, которая только в таком виде может выполнять свои функции. Если отследить тенденцию, то часть информации этой системы, которая хранится вне человеческого мозга, постепенно повышается уже тысячи лет – со времен изобретения клинописи – и мы просто приближаемся к тому моменту, когда доля информации в человеке станет пренебрежимо мала.
…
Постепенно становится понятно, что процесс, не смотря на свою скорость, непрерывен. Это не взрыв, а все ускоряющееся течение. Люди, постоянно имеющие дело с компьютерами, чувствуют, что все большая часть выполняемой ими работы перемещается в компьютер. Потеря накопленных годами файлов превращается в потерю части себя. Мы перетекаем в компьютеры постепенно. С созданием прямого интерфейса между мозгом и компьютером, что будет сделано в ближайшие годы, процесс перетекания ускорится.

Не думав, що я аж настільки залежу від цих “маленьких намагнічених дисків”. Тобто розумом я все це розумів – того ж і постійно старався, щоб все лежало в кількох місцях. Але досі так гостро не відчував.

І жодного ж байту у мене не пропало – щось лежить на другому дискові з дзеркальної пари і негайно було переписано з нього на інші диски, з одиночних дисків і раніше все було десь ще продублоьвано, але…
Було аж фізично погано, ноги не носять і якась порожнеча всередині. Поки не встановив заново систему, мінімум необхідних програм, поки не упевнився в тому, що все десь записано мінімум двічі – до нормального стану не повернувся.

Я вже трохи кіборг?