ReAl

Перефразовуючи оповідку з якоїсь читанки 80-их років можна сказати «люди шукають писачки — оце вже весна».

Сховайте мене десь глибоко під землею і з усього світу дайте лише доступ до пошукових запитів, з яких зайшли на цей сайт або до youtube-статистики відеоуроку, викладеного у дописові «Писачок» — і я знатиму, що прийшла весна.

У тому відео показано, як зробити непоганий писачок, маючи під рукою потрібні матеріали. Але коли припре (як мене за кілька років до створення того відеоуроку), то його можна зробити хоч і з 3-дюймової дискети. Точніше, із металевої захисної шторки. Такі шторки робили з нержавійки, тому вони доволі погано гнуться. Але коли під рукою нема нічого іншого, а «на після вечері» потрібні писачки, то нікуди не сховаєшся — зробиш. На цьому заслуженому навіть видно частину напису.

Знову наближається свято і знову пора робити миколайчики. На жаль, часу обмаль і цього року ми їх не робитимемо. Можу лише нагадати, як швидко зробити форму для миколайчиків й де взяти рецепт тіста та глазурей для розмальованих миколайчиків, інструкції та зразки для наслідування.

У Львові знайшли писанку орієнтовно XV-XVI століття, зроблену саме на шкаралупі яйця, а не керамічну, які знаходили і давніші.

Просто диво, як вона збереглася.

Повне фото та деякі подробиці — на сайті «Рукотвори» та у матеріалах прес-служби НАН України.

На деякі анахронізми та, як би так сказати, «анагеографізми» — увагу прохання не звертати 🙂
Що було готове, те в руки й потрапило.

А можна — я по червону квіточку сама поїду?

»»» Додивитися першу серію казочки…

Ми це зробили!

Хоч нас було і багато, роботи з головою вистачило всім.
Мені теж перепало. З незвички я навіть стомився — іноді аж руки опускалися — і добряче занехаяв деякі важливі роботи з «постійного списку».
Тепер наздоганяю.

Якщо хтось про такі речі дізнається ще пізніше мене, то раджу зазирнути на сторінку оголошення про виставку Опішнянської кераміки у «Центрі Української Культури та Мистецтва».

Ні, це не з тієї виставки, це серійні вироби, з такого ми їмо вдома і таке у нас стоїть як прикраси:

Це теж не звідти, це дипломні роботи випускників спеціалізованої середньої школи з назвою «Колегіум мистецтв у Опішні»:

На тій виставці можна подивитися роботи і учнів, і відомих майстрів.

p.s. Тільки я туди навряд чи піду 🙁 Часу мало, роботи багато.

Вчора на роботі під п’яту було оголошено, що фірмова «розвозка» евакуюватиме всіх до метро о п’ятій, скоротили робочий день.

Я ж десь о шостій йшов до метро пішки. Хвилин двадцять. Вітер в обличчя, снігу теж добре намело вже, особливо вздовж залізничної колії.
А мені гарно, аж сміятися хотілося. Сніжок такий чудовий, пухкий. За цю зиму саме такого не було.

Спуск згори до проспекту, до входу у метро — дві черги до поручнів, посередині майже ніхто не йде. Але ж то свіжого снігу налипло, а не кригою гірку зі сходів зробило. Став боком, трохи повернув та напружив ступню (лижники зрозуміють) — обігнав ті дві черги і побіг далі.
Вже у переході обтрусився, обтупався, згріб з бороди налипле.

Опинився на пів години в дитинстві, коли саме так ходив всю зиму в школу та назад по Опішнянських ярках.

Вже вдома дізнаюся, що дружина від гарного настрою вже пів вірша по дорозі склала, як з собакою виходила собаку на вулицю витягала.
То вона ще трохи додала:

Двірники стогнуть і плачуть:
Зима завірюхами скаче,
Купами сніг розкидає ---
А двірник це все замітає!

Вийшов кудлатий собака,
Хотів погулять, неборака.
А сніг тут йому як задмуха
І в писок, і в хвіст, і у вуха!

А чоловік мій сміється,
Бреде через сніг, не здається:
«Оце так зима! Як це радує!
Дитинство моє це нагадує.»

Сніг з бороди він згрібає
Й мудрі слова промовляє:
«Весни ми діждем неодмінно.
Вона йде до нас, йде неспинно.

Буде весна, буде літо,
Буде тепло, будуть квіти.
А зараз беріть вже лопати
Весні шлях в снігу прокладати!»
             © Редчук Олена, 22.03.2013

А сьогодні вранці виглядаю з вікна — а на вишні снігурі сидять. Мо десь у лісі вони більше бувають, а тут у місті не кожну зиму і бачив.

Наближається свято — день Святого Миколая (19 грудня у церквах, де дотримуються юліанського календаря, 6 грудня — григоріанського і новоюліанського), а разом з ним і традиція обдаровувати дітей зробленим до цього дня печивом. Печиво може бути різної форми, від зірочок до коників та ангелів (саме такі форми минулого року знайшли в одній зі старих хат Опішні і мій батько робив по зразку копії).

Останнім часом все більшого поширення набуває форма дідуся у свиті до п’ят. Найпростіший розпис — з хрестиком в одній руці та мішечком з подарунками в іншій (роботи учнів молодших класів):

Майстри впевненою рукою роблять набагато складніший розпис:

Для того, щоб виготовити печиво, необхідно тісто та… форма.
Якщо з тістом простіше, використовуються звичні продукти, то форми може у найближчому «гам-маркеті» і не знайтися. «Це трагедія, але це не біда».
»»» Навчитися робити форму для миколайчиків…

Раніше я вже описав, навіть з відеоуроком, як писачок можна зробити самому (і цей опис з відео вже потихеньку розповзається інтернетом, добре коли хоч дають посилання на джерело).

У мене під рукою були всі матеріали, від тонких мідних листочків до вже готових круглих паличок (зі старого дитячого ліжечка) та інструменти. І мені було легше і цікавіше зробити їх, ніж десь купляти.
Але не всі хочуть і можуть зробити писачок самостійно, що видно хоча б з логів сайту.
Одне з місць в Києві, де можна купити писачок » » »

З великою затримкою, але зроблено давно обіцяні сережки.
Попередні саморобні сережки були зі стабілітронів, дроселів та транзисторів. Ці — з діодів. За основу взято 2Д504А з товстим позолоченим виводом, а вже до нього підвішено діоди серій КД52х. Все рідне, «без ніяких латинських домішок».

Дизайн мій, ескіз було намальовано ще як «транзисторні» робилися.
Виконання синове. Швензи на цей раз з Петрівки, він навідріз відмовився від гірших десь з Хрещатика. За цими спеціально їздив учора, немало подивувавши продавця старанним вибором.
Закінчував сережки коли я на роботі був.
Подивитися на сережки з коробочкою » » »