ReAl

Рився я тут в старих паперах — роздруківки схем, чернетки…
Більшість з них було зроблено на зворотньому боці різних інших роздруківок. І лише це врятувало ті, інші, від викидання. А зараз трапляється так, що той зворотній бік цікавіший.
Ось, наприклад, перший «прайс-ліст» на інтернет, з яким мені довелося зіштовхнутися…

Як я вже писав — традиція. Тому вже є новий календар на наступний рік.

Завантажуйте, друкуйте…

Щойно випадково помітив, що і в програмі avreal, і в текстах на сайті, і в назві тега я використовую британське написання слова «synchronisation». Як той моль’єрівський персонаж, для якого було новиною, що він все життя говорив прозою, я сам не знав, що пишу це слово британською англійською. І що в американському варіанті воно пишеться «synchronization». Це навіть дивно, бо в документації від Atmel, яку я читаю вже більше десяти років і сам процитував в повідомленні «avreal synchronisation lost», це слово використовується саме в американському написанні.

Щось зовсім я відстав від життя. Треба мені почати паяти 3D-плати. І ставити їх в 3D-корпуси. І 3D-шлейф для програматора зробити. Бо досі паяю звичайні плати, ставлю в звичайні корпуси, програмую мікроконтроллери через звичайний шлейф.

А от в метро реклама до новорічних свят — «Живе 3D-шоу!»
Судячи з зображень на рекламному плакаті — звичайна напівциркова вистава з натяком на наявність сюжету, на кожен Новий Рік таке.

Або от забіг в Імрад-івський магазинчик вимикачі та мікросхему купити (наче ще просто вимикачі і просто мікросхему), там вертольотики з пультами на інфрачервоних променях. Торік теж схожі були, але на коробці просто було «дофотошоплене» фото вертольотика і там написи в дусі «воно на батарейках». А зараз на коробках великими літерами — «3D flying»!

Скоро в продажу з’являться 3D-мобілки, 3D-чоботи, 3D-хліб.
Не пропустіть!

p.s. Згадалося побачене років десять-п’ятнадцять тому на коробці з китайським електрочайником чи ще чимось подібним — «As seen on TV!». Телевізор вже здав позиції, тепер 3D є локомотивом реклами.

Схоже, у одного з моїх друзів ламанули аську. Бо прийшло мені отаке:

(14:27:03) ***: привет
(14:27:16) ReAl: Привіт!
(14:27:17) ***: помоги в моем мире зарегитсрироваться, там подтверждение нужно, а мой номер телефона им не подходит, напиши свой мобильный, на него код придет и скопируй его сюда

Дві причини не посилати відразу номер:

• Він у нього і так має бути, хоч ми і не так часто мобілкою спілкуємося.
• Просто надто схоже на лохотрон.

Ну і взагалі, ось цитата з останнього з ним спілкування аською:

(16.05.2009 11:46:51) ***: я зараз працюю в *******, там ми аською не користуємось
(16.05.2009 11:47:05) ***: а вдома зараз рідко включаю комп: переїзди…
(16.05.2009 11:47:21) ***: пиши на ******@gmail.com, так я швидше відповім

Тобто я з чистою совістю міг просто проігнорувати все це, але стало цікаво.

Гугл на сьогдні дав не так багато лінків по ключовій фразі цього “спілкування”.

Ось тут пишеться, що це може бути використано для замовлення платних SMS-послуг. Як мінімум, це так.
А от як максимум…

Десь (ну я пам’ятаю де, але зараз це неважливо) я вже зустрічав варіант доступу до керування картами-рахунками в банку з логіном у вигляді номера мобільного телефону, на який потім прийде тимчасовий пароль. Разом з номером телефону треба набрати і пароль, заданий при реєстрації, але ж і такі речі іноді розходяться. Віруси-трояни-неуважність.
В даному випадку, гадаю, справа дійсно обмежується замовленням якоїсь платної послуги, але всім нам треба бути ще трішечки уважнішими. Що далі, то більше.

Ось.
Десь в годину ночі по нашому часу Марічка дала sms-ку з Бангкоку (проміжна посадка — пересадка з літака «Аеросвіт» на літак Thai Airways). В дві години ночі вони з Оленкою перекинулися парою слів телефоном — веселий і задоволений життям голос навіть я чув.
А десь в сім ранку по нашому, в дванадцять по Тайбею вони (їх там п’ятеро в цьому році зі 145-ї школи) вже отримали багаж. І направилися в National Chiao Tung University
Зараз, мабуть, ще відсипаються.

Ні, ну я в неповні п’ятнадцять поїхав з дому вчитися, а не в неповні вісімнадцять.
Але ж за три з половиною сотні кілометрів, а не за десять тисяч!

Незвична і неочікувано тяжко переноситься. На роботі сонячний бік і «так склалося», що саме у нашій кімнаті кондиціонера нема. І комп’ютери — не ті кіловатні, що були раніше, але однак гріються. Вдома теж кондиціонера нема, завжди виручало те, що перший поверх і деяка прохолода йде від підвалу. Рано-вранці провітрити як слід, задраїтися і до вечора досить прохолодно.

Цього року не виручило. Нічого не хочеться робити, особливо не хочеться думати. Можу себе заставити робити тільки дрібні рутинні справи, та й то давно вже заплановані. Не знаю, коли наздоганятиму відкладені роботи.

Вчора, щоб з чистою совістю нічого не робити, знайшов старий електродвигун ЭДГ-3 1967-го року від деки програвача III-ЭПУ-щось там і поліетиленову крильчатку від колись поширеного побутового вентилятора. Якось їх зліпив докупи і вийшов вентилятор класу «пан сам склепав», який непогано допоміг сьогодні о 4-тій ранку накачати в квартиру прохолодного повітря.
Зниження температури ввімкнуло мізки, вимкнені перед тим по thermal shutdown і через кілька годин я згадав, що з тих двигунів більшість була 127-вольтові. І цей теж. На диво, він не згорів. Температура осердя була градусів під шістдесят (і це при інтенсивному обдуві), але запаху перегрітих обмоток наче не було. Ввечері полізу шукати на балконі якийсь трансформатор, ТПП-254 чи подібний, використаю первинні напівобмотки як автотрансформатор 220/127.

Воно вже не найсвіжіша новина, але… Суд виправдав гендиректора “Еліта-Центру”

Що відчували надурені люди, коли почули цю новину? Люди, які чотири роки реєструвалися, перереєтровувалсия, вносилися в списки потерпілих. Бігали між міліцією, судами, міськрадою та зборами таких самих. Лаялися між собою про те, чий комітет потерпілих комітетіший і які потерпілі потерпіліші.

Скільки на все це пішло нервів, ліків від нервів і грошей на ліки. Скільки не прожито (бо «хіба це життя») за ці роки́. І скільки ще буде не прожито за наступні, бо ну не вірю я в те, що щось аж таке велике в лісі здохне, що всім цим людям повернуть гроші чи дадуть квартири.

Та і яким коштом? За чий рахунок? Саме втрачені гроші не повернуть, вони вже давно, що називається, «тю-тю». Навіть якщо комусь щось повернуть — це ж втричі більше заберуть у якоїсь лікарні чи школи. Адже по дорозі гроші всихатимуть («а тим жиром, що у мене на руках зостався, я помастю голову» © «Хазяїн»).

Думаю, що правильно було ще тоді махнути на все рукою і спокійно жити далі.

Дякувати друзям, вчора я нарешті

• Викотився за 75км, на таку відстань я ще не їздив.
• Катався сам.

Після того, як мені якось стало «не надто гарно» в самостійному катанні позаминулого літа, я сам просто не катався. Якось спокійніше, коли поруч хтось є. Але минулого літа ті, з ким я зазвичай катався, постійно були «десь». Карпати, Крим, …, і в результаті я просто практично не сідав на велосипед. Навіть після того, як у мене з’явився велокомп з пульсоміром. Він дійсно допомагає, бо вихід пульсу за певні межі без нього помічаєш не відразу, а коли вже помічаєш наслідки, то це трохи пізнувато. Але я все одно не наважувався кататися сам.

Це літо якось так непогано почалося, але деякі друзі, один з яких відома в наших колах тектонічна велофотомодель, знову завіялися в Карпати надавати гумантарну допомогу «Велокраїні» («канєшна па любві, развє трі рубля дєньгі»), інші, серед яких шанувальниця певних частин тіла велофотомоделі і помічає їх на всіх фото (принаймні на всіх, до яких я читав її коментарі 🙂 ) — «дуже зайняті», «просто зайняті», хворі, …
Думав-думав, і поїхав сам. Поставив сигналізацію на пульс 150, пообіцяв собі середній тримати 140 і поїхав.

Continue reading ‘Велопетлі до Літок і назад’ »

Знадобилося тут додати функціоналу в зроблені колись “технологічні” пульти. Плати були зроблено зовсім давно під ATmega8, саме в ці було запаяно ATmega168, але там вже було зайнято більше, ніж три чверті коду. Пару підходів — і вже маємо запас всього 10%. Вихід на перший погляд простий — поставити мікроконтроллер з вдвічі більшим об’ємом флеша і надовго забути про проблеми.

Заходжу на сайт Imrad, де колись бачив 328-мі, хоч і по не дуже приємній ціні. Оскільки це не серійний виріб, то ціна не дуже й важлива. Але… Їх нема! Сайт Biakom — нема!!
Ну якщо вже просто забігти і взяти однак неможливо — передаю естафету комплектатору. Він пішов обдзвонювати по своєму списку і знайшов на останньому дзвінку (треба було знизу починати).

В Rainbow ATmega328P-AU знайшлися по ціні близько 25грн при “партії” в п’ять штук. Це було пару тижнів тому, але я не поспішав писати, поки не перевірив, що мікроконтроллери “справжні”, адже вже встиг прочитати про підробки і вже не знав, чи радіти низькій ціні. Тоді по сайту у них на складі було трохи більше семисот штук, на момент написання цього повідомлення – майже шість сотень. Кому вони потрібні — поспішайте!