ReAl

Наступні вихідні — останні перед 19 грудня, пора вже зараз готуватися робити «миколайчики».

З рецептом і чудовими зразками розпису можна ознайомитися, переглянувши сторінку про це печиво на сайті «Наша Парафія».

Раніше я вже писав про те, як швидко зробити формочку для миколайчиків у вигляді дідуся в свиті, а також докладно пояснив, як зробити формочку довільної форми. До суботи є ще час самостійно зробити формочки, навіть якщо з першого разу не вийде.

Тут я викладу фотографії різних формочок, зроблених описаним способом, а ближче до вихідних викладатиму фото як ті миколайчики розмальовують і що з того виходить (все це позначено тегом миколайчики).

Формочки складної форми або великого розміру мають значний периметр, тому, щоб печиво не було надто дрібним, для їхнього виготовлення треба брати консервні банки більшого діаметру. Це або низенькі банки від рибних консервів чи паштетів, або високі банки від дитячого харчування. З високих банок можна зробити дві заготовки, лише треба, щоб гофрування (ребра жорсткості) не підходили близько до верху і денця. Незважаючи на обмеження, які накладає периметр консервної банки на результат, я все ж таки вибрав їх за основу для виготовлення формочок. Мені, мабуть, було б простіше взяти смугу металу і вигнути формочку довільного розміру і вигляду, пропаяти (харчовим оловом) місце стику і хорди, які надаватимуть їй жорсткості. Але, навчений історією з виготовленням писачка, коли для багатьох виявилося проблемою знайти потрібні матеріали, я спеціально вибрав те, що не важко знайти.

У заготовок із консервних банок є такі переваги, як відсутність шва або якісно зроблений шов, і готовий бортик по краю, який захищає руки від поранення при натисканні. Є і недоліки — від початку замкнений контур змушує акуратно підібрати розмір і добре подумати над порядком вигинання (деякі рекомендації є у дописові «як зробити формочку для миколайичків»), та все ж, на мою думку, практично необмежений доступ до матеріалу переважає.
Подивитися фото різних формочок » » »

Із запропонованих раніше мікросхем практично нічого нікому не знадобилося.
То цей раз просто викинув, і не лише ці AVR-ки, півтора десятки ATmega8515 і пів десятка ATmega32, а ще й купу різної дрібноти

Останнім часом я трохи працюю з мікроконтролерами STM32, зокрема STM32L011 і STM32L051, але то все конкретні плати, на яких виводи задіяно під конкретні функції. І коли раптом хочеться поколупатися із якоюсь ідеєю, то на тих тісних платах то страшенно незручно. А використати їх як носій мікросхеми, прибравши все зайве, так прибирати доведеться майже все і то буде навіть гірше, ніж просто перехідник «TQFP на штирі».

Існують плати STM32L1xxDISCOVERY, але там на найдешевших одна радість — вбудований «фірмовий» ST_LINK. Платити за те під 500 гривень неохота. Та й на них L100 або L152, а мені сподобалися STM32L0xx.

От для STM32F103C8 є декілька варіантів плати, яку називають «синя таблетка» (що викликає деякі застарілі асоціації^[1]). Недорого, є необхідний мінімум.
Але то F103…
Тю, так виводи ж у STM32 стандартизовані!
STM32F103C8 і STM32L051C8… Співпадають!
Чудово, вчора син по дорозі зі свого університету заїхав у мікроАмпер і забрав потрібну плату, я ж заїхав у Імрад і взяв STM32L052C8, щоб вже й USB було.

Сьогодні на роботі скористався службовим становищем — попросив похімічити, здути F103 і запаяти на її місце L052:

Під дією тепла проведено реакцію, у результаті якої я отримав бажану плату, а STM32F103C8 випала в осад. Залежно від того, чи буде цей мікроконтролер десь використаним, плата розробки для L05x обійшлася у суму від десь 110 до 180 гривень.

p.s. Там ще STM32F303C у такому ж корпусі TQFP48 бувають 😉

---

¹ Колись давно мем про червону і синю таблетки використовували на форумах як вибір між червоним кольором PIC/Microchip і синім AVR/Atmel. Тепер і те і те мірочіпівське, хоч кольори і не помінялися.

Оскільки на столі хоча б просто лежить Raspberry Pi, пов’язані із цією системою новини привертають увагу. Даю трохи скорочений переклад однієї із таких цікавинок, яка привернула мою увагу ще й іншою стороною — масовим паралелізмом :-).

Дослідник Лос-Аламоської національної лабораторії в США розробив доступний, масштабований суперкомп’ютер, використовуючи тисячі недорогих модулів Raspberry Pi.

Система надає потужний високопродуктивний обчислювальний випробувальний стенд для розробників системного програмного забезпечення та дослідників, одночасно зменшуючи витрати та енергоспоживання в порівнянні з іншими системами HPC, використовуючи плати від Raspberry Pi Foundation в Кембриджі.

Gary Grider, керівник відділу високопродуктивних обчислень в Національній лабораторії Лос-Аламосі, де розміщується суперкомп’ютер Trinity, каже: «Модулі Raspberry Pi дозволяють розробникам з’ясувати, як написати програмне забезпечення і досягти його надійної роботи, не маючи спеціального тестового блоку такого ж розміру, який коштуватиме чверть мільярда доларів і споживатиме 25 мегават електроенергії».

Австралійська компанія BitScope Designs, розробник BitScope Blade, інфраструктурної платформи для Raspberry Pi, побудувала великий кластер Raspberry Pi для дослідницького проекту, задуманого Лос-Аламоською національною лабораторією разом із компанією SICORP у Нью-Мексико. Система складається з п’яти стійкових кластерних модулів, кожен з яких має 150 плат Radpberry Pi3. Всі плати з’єднано мережею. Маючи загалом 750 процесорів і 3000 ядер, система дає розробникам ексклюзивний час на недорогій, але високопаралельній платформі для тестування та перевірки технологій масштабованих програмних систем. Споживана потужність (всього) 2,2 кВт.

Bruce Tulloch, CEO компанії BitScope, вважає, що Raspberry Pi чудово підходять для створення недорогих хмарних і кластерних систем. Модуль кластера на RPi може бути використаним у наукових дослідженнях і освіті, для моделювання великомасштабних сенсорних мереж з підключення реальних сенсорних пристроїв, досліджень мережевої топології HPC і, а також програм, що масштабуються на Інтернет речей (IoT).

Колись давно я був купив Raspberry Pi — ще ту стару, з 512М пам’яті й 700-мегагерцовим одноядерним процесором. Трохи побавився й відклав, бо реального на ній ні́чого було робити, а інші задачі підпирали.

А то до мене звернулися знайомі, які погано знайомі з лінуксами і їм потрібна деяка підтримка. Дали одну платку Raspberry Pi 3 мені. Тепер коли є проблеми — пишуть, я у себе розбираюся і висилаю рекомендації («для себе» я із нею нічого й не роблю).

Оце вчергове щось там треба було перевірити зі свіжим Raspbian 9.1 stretch, поліз по нього і виявив, що є ще й Ubuntu MATE для RPi.
Звісно ж, по тому, як все зробив, вирішив погратися і з цим.

На око наче не повільніша за Raspbian, але займає більше місця на карті micro-SD. Просто тому, що тягне із собою відразу набагато більше софта.

Тільки от… хтось вирішив, що без проблем буде нецікаво » » »

Нарешті завівся (ну як «завівся» — мені його завели, але, оскільки я сидів і нічого не робив, для мене він завівся) дзеркальний до real.kiev.ua домен real.kyiv.ua. Тепер сайт сидить на обох адресах.

Потихеньку завершив переклад оболонки Ардуіно українською мовою. Станом на кінець літа там близько третини (із майже шестисот) рядків у .po-файлі було ще не перекладено. Дещо було перекладене, але не потрапляло в оболонку жодною мовою, довелося шукати проблемне місце, виправляти і робити pull-request.

Дещо з перекладеного раніше також довелося виправити. Напевне ж, ще треба виправляти, як старе, так і зроблене мною. Хоча б тому, що в англійській мові нема відмінків, а я сам не пройшов всю оболонку, не викликав усі можливі повідомлення і не знаю контексту, у якому вони виникають. У дуже підозрілих місцях я просто по java-коду оболонки здогадувався про цей контекст.
От цікаво, де виникає повідомлення «Як сюрреалістично!» (в оригіналі «How very Borges of you»), але в код не ліз, такий квест треба проходити чесно 😉

Зараз з сайту Arduino можна завантажити Arduino IDE «стабільної» версії 1.8.5 від кінця вересня, туди частина перекладу вже увійшла.
У чергову preview-версію 1.8.6 від 30 жовтня (нижче, розділ HOURLY BUILDS) ще не потрапили дві фрази (див. issue), тепер вони є в перекладі. В релізі (чи наступному пре-релізі) 1.8.6 мають бути.

Будь-ласка, хто використовує Arduino, беріть найсвіжішу збірку (зараз ота 30 October 2017) звертайте увагу на меню і всі повідомлення, які трапляються у реальній роботі. Як щось криве побачите — пишіть. Хочу підчистити до релізу. Ну і потім продовжувати підтримувати стан.

Зовнішні відносно Arduino плагіни для роботи з платами/бібліотеками, навіть якщо вони прямо із сайту завантажуються разом з оболонкою, не мають можливості перекладу. Але пишіть про все, а я вже розбиратимуся — то щось нове додали і треба перекласти, чи воно не вміє бути перекладеним.

До речі, довідка в Arduino IDE, на відміну від власне оболонки, існує лише англійською. Так і не зрозумів, чи збираються додавати перемикання. Пізніше питатиму, зараз інша в чомусь близька робота час забрала.

Часом треба щось нашвидкоруч перевірити і найпростіше те зробити через ардуінку та безпаєчну макетку. Біда в тому, що я («досі»? чи «вже»? 😉 ) не завжди акуратно тикаюся тестером або забуваю перемкнути його зі струму на напругу чи роблю ще дурнішу помилку.

Тут треба відволіктися і нагадати, як на платі Ardunino Nano організоване живлення. Живитися вона може або від USB, або від запаяного на неї стабілізатора, на вхід якому через ніжку Vin подається нестабілізована напруга. Розв’язано ці два живлення дуже просто — одним діодом від USB на внутрішню шину «+5V».

Тамтешнього діода Шоткі MBR0520 з головою вистачає для роботи, але він спрацьовує як одноразовий запобіжник коли я підкорочую живлення. Двічі я його міняв, на третій раз вирішив нарешті поставити туди самовідновлюваний запобіжник. З’ясувалося, що MF-NSMF020 розміру 1206 дуже добре стає на місце діода, тільки трохи незручно паяти сторону, яка ближча до штирів:

Тему так і не закінчено. Доводиться тримати на столі обидва адаптери — і саморобний на FT2232H, і китайський ST-Link.

Мікроконтролери STM32L011, на відміну від інших STM32L0, мають одну особливість. Якщо флеш стерта (точніше, якщо стерте перше слово флеша, у якому початкова адреса стеку сидить), то незалежно від ніжки BOOT0 мікроконтролер стартує у boot-loader. Зроблено це з метою «полегшити початкове прошивання», але мені лише поважчало.

Біди не було б, якби OpenOCD у комбінації з адаптером на FT2232 з цією ситуацією міг упоратися. Але він чомусь не може прошити флеш. Під’єднується по SWD до ядра, показує вміст вказівника команд десь у діапазоні системної пам’яті, каже, який мікроконтролер побачив і обсяг флеш-пам’яті, а от шити відмовляється. Цей же OpenOCD з адаптерами ST-Link, що з «чесним» з плати STM32F3DISCOVERY, що з китайським, — перешиває.

Іноді потрібно стерти геть усе, через що влетіти у бут-лоадер, а плату DISCOVERY, у якої є reset, використовувати як програматор мені трохи незручно.
От тому лежать на столі два адаптери.

p.s. Про всяк випадок повторю: якщо не зупиняти основний генератор (не піднімати біт SLEEPDEEP у регістрі SCB->SCR) і не перепрограмовувати ніжки, потрібні для SWDIO/SWDCLK, то цілком можна обійтися китайським ST-Link-ом. Інакше — доведеться шукати/робити інший програматор або додавати кнопку reset і вчитися її відпускати у потрібний момент 🙂

Ну тобто я точно не писанкар, я писачкар, бо лише роблю писачки, сам ними не користуюся.
Але цього вистачило, щоб тепер і я потрапив у телевізор у гарну компанію писанкарів у статті на сайті «Маєш право знати»: