ReAl

Зовсім випадково надибав на AliExpress чудову перехідну плату з qfp32 на два ряди штирів 2,54 мм для безпаєчної макетки. На відміну від інших, зі зворотного боку вона має не tssop32, виправданий з точки зору здешевлення макетки, а місця під корпуси 0805 з кожного виводу мікроконтролера, які виходять на полігон.

Чудове рішення для того, щоб відразу з’єднати потрібні виводи з землею і якомога ближче до мікросхеми розмістити конденсатори. Також зручно для підтяжок до землі на потрібних виводах, наприклад, BOOT0 в мікроконтролерах STM32 (тут запаяно STM32L051K8). І не забудеш поставити при зміні схеми, і не займає дірочок у макетній платі.

Вона є у декількох продавців, я брав у цього.

p.s. Паяв знову не сам. Пора заводити тег скористався службовим становищем. 😉

Слово за слово, і таки поліз у барахлі шукати стару макетку, прототип позавчорашньої конструкції. Знайшов.

Хвіст на батарейку давно кудись відкушений, «гірляндочка» (стовпчик з трьох світлодіодів різного кольору) залишилася одна. На кінчиках дротиків гнізда з якихось розпиляних ГРПМ, а у макетці штирі, щоб можна було гірлянди підключати до різних виходіві отримувати різні ефекти. Можна оцінити довжину МГТФ-у і, відповідно, розмір ялинки, на яку було розраховано.

Тригери JK, К561ТВ1. Два елементи ЛН2 як генератор, чотири — як буфери для більшого струму світлодіодів. На виходах з 561ЛН2 резистори 470 Ом.

Макетка — огризок «ВУМ-івської», з тих, що вони собі самі робили для макетування плат розширення до «Поіск-2».

Судячи з кількості штирів, підключити взагалі можна було лише чотири гірлянди. Вільне місце на макетці натякає, що могла бути допаяна додаткова логіка для «пригасання на 1/4 періоду», про яку згадано у попередньому дописі, і буферну мікросхему після неї. Але було вирішено, що і так добре.

Тему навіяно різким збільшенням інтересу до моєї старої публікації щодо відмінностей між «А-» і «не-А»-версіями мікроконтролерів AVR. Переходи з логу на сторінки-джерела посилань показують, що цікавить переважно відмінність ATtiny13A від ATtiny13. З урахуванням календаря у мене склалося таке враження, що десь є старі (на tiny13) схеми-прошивки простої світлодіодної блималки, яку всім чухається повторити до новорічних свят, а дотягнутися можна лише до ATtiny13A.

І я згадав той перемикач гірлянд на мікросхемах К561ТВ1 і К561ЛН2, що його напаяв на макетці років 25 тому, теж за кілька днів до Нового року. Пропрацював він років п’ятнадцять. «Гірлянд», може, й гучно сказано, але для невеличкої ялинки пару десятків вогників вистачало.

Зараз повторив схему на безпаєчній макетці на мікросхемах HEF4013 (два D-тригери) і HEF4093 (чотири елементи 2I-НЕ з тригерами Шмітта на входах).

І ось що з цього вийшло » » »

Знову різонуло по очах так, що геть зовсім «не можу мовчати».

Купив оце книжку «Як музика стала вільною. Цифрова революція та перемога піратства» Стівена Вітта («Наш Формат»). Загалом цікаво, я ж пам’ятаю ті перші mp3, іноді навіть на 64 кілобітах на секунду, які до мене потрапляли.

Але вже у вступі — «Силіконова долина». У контексті, який не залишає сумнівів — мова йде про Кремнієву. Різниця ж немаленька, силіконовою називають зовсім іншу долину, відому не завдяки кремнієвим мікросхемам і взагалі «високим технологіям», а завдяки порноіндустрії.

Докладніше щодо цієї помилки, на жаль, дуже поширеної, на сторінці неоднозначності Силіконова долина та у вступі статті Кремнієва долина в українській Вікіпедії.

Доповнення 21 лютого 2018.
Маю відзначити, що книжка цікава, особливо для тих, хто перетискав колись давно витягнуті mp3-шки на моно 128 кілобіт/с (а то й для голос+акустична гітара на 64), бо інакше воно на той нещасний вінчестер не лізло 😉
Крім оцього «силіконова» око майже ні за що не дряпнулося, хоча було пару місць, де виліз вплив російської («провалився у цю тимчасову щілину» — часову́, рос. временну́ю, а не вре́менную). Але вцілому навпаки — враження доволі добрі.

Не від хорошого життя довелося провести тест Raspberry Pi як робочого комп’ютера.

Не знаю, після якого оновлення Ubuntu MATE, але на моєму основному комп’ютері перестав працювати avr-ld, валиться з помилкою «*** buffer overflow detected ***» (це на 64-бітній системі, пізніше я перевірив, що на 32-бітній такій же МАТЕ і з тими ж оновленнями все працює — це не так, залежить не від розрядності, докладніше тут).
А мені терміново знадобилося внести маленьку зміну в прошивку ATtiny13A. Мій «червоненький» ноутбук зараз інтенсивно використовує дружина, то щоб їй не заважати, я згадав про Raspberry, на яку оце ж нещодавно ставив (таку ж!) убунту.

Поставив там avr-gcc, все зібрав, перекинув на основний комп, прошив.

Стало цікаво порівняти швидкість. Цей маленький (близько 400 байт прошивки) асемблерний проект на роль такого тесту геть не годиться, тому я вирішив позбирати більший. Поставив, відповідно, arm-none-eabi-gcc, щоб збирати поточний проект для STM32F105. Там десятки файлів, за 40 кілобайт результат, — час вже можна міряти. Збирав на Raspberry, на основному своєму комп’ютері (AMD A8), на «червоненькому» Dell Vostro V130 (Core i3) і на роботі на Pentium D (дохлий, як на нинішні часи, комп’ютер, але його там цілком вистачає). На всіх системах стоїть Ubuntu MATE 16.04 з усіма оновленнями. Лише на AMD A8 64-бітна, всі інші 32-бітні (і на всіх 32-бітних avr-ld свою роботу чесно робить).

Ось що вийшло (time make -j число_ядер, час у секундах).
Воно від збирання до збирання трохи стрибало, але не принципово.

Тут у табличці нема ширини і швидкості шини пам’яті, своє слово сказало і те, що Raspberry працює з SD-карти, Pentium-D і AMD A8 з SATA-дисків, а Core-i3 з SSD. Але тут я хочу порівняти все ж таки не кількість зкомпільованих рядків коду на гігагерц-ядро чи DDR-истість пам’яті, а абсолютний час — питання, що турбує: «чи йти заварювати чай, чи воно раніше збере» 🙂

Виявилося, що Pi 3, на відміну від перших Raspberry, цілком придатний для роботи з прошивками такого обсягу.
І що ця плата реально набагато швидша, ніж комп’ютер, на якому років 15 тому я запускав альтерівський Quartus-II 9.1 для збирання прошивок альтер (не можу пригадати, що у мене тоді було… якийсь Athlon-550 чи що). Та й «мікроконтролерні» компіляції там більше часу займали.

І на додаток до попередніх дописів, так би мовити, на завершення циклу про миколайчики, — трохи фото готового печива і міркувань на тему.

Як я вже писав трохи раніше, перед розмальовуванням миколайчика тло має висохнути. Тому при організації роботи з дітьми слід або вирішити — або робити розпис по «чистому» печиву (такі є на фото нижче), або заздалегідь покрити печиво тлом (кожушок і шапка, а вже бороду діти намалюють самі). Тоді за одну-півтори години, час, який вони зможуть витримати, діти намалюють очі-брови-рота і розмалюють кожушок візерунками.

Готові миколайчики різних років

Зверніть увагу — формочки дідуся, зірочки, коника, ялинки, куманця (добре, чайничка) і котика з хвостиком зроблені з банок однакового діаметру, глечика і котячої голови — з меншої. Розмір печива дуже залежить від складності контуру. Більше про це написано в дописові з фотографіями різних формочок.

У листопаді-грудні 2015 й 2016 років я знову вдосконалювався у виготовленні формочок (і описав як зробити задану форму для миколайчиків, зокрема у вигляді емблеми Пласту). Дружина ці формочки вдома на малих партіях «перевіряла». Купу формочок зробив на роздачу, ту ж емблему Пласту розібрали скільки зміг зробити.

Вже на початку 2017-го допомогли провести урок по виготовленню миколайчиків у гуртку в «Будинку творчості школярів». Фотографувала знову дружина.

Після 2008 року на миколайчики коли були час і натхнення, коли не були. Як, до речі, і на трояндочки з тіста, які я теж став робити вже не так часто. Діти підросли, а самим для себе не так цікаво. Але формочки робив і роздавав, 2012 року навіть додав урок із самостійного виготовленню.

2014 року ми вже знову скучили по вигляду дітей, які старанно розписують печиво і раді своїм успіхам :-D. У вчительки сина з часів 2005 року якраз знову були діти приблизно того ж віку й ми знову запропонували їй провести такий урок. Заразом і у сусідню 10-ту школу пішли, там в одному з класів і вчителька, і батьки радісно підтримали ідею.

Заготовок вже знадобилося набагато більше, але й мами та бабусі були активніші, набрали формочок і напекли із запасом, наробили глазурі.

Фотографувала дружина, я сидів вдома і гнув формочки 😀

Десята школа, 3 клас

П’ята школа, 4 клас

У наступні роки ми миколайчики робили потроху вдома, коли самі, коли в гості приходили знайомі чи однокласники дітей.

Черговий вихід в люди був вже 2008 року, в КПНЛ, у класі доньки.

На жаль, цей рік не маємо можливості робити миколайчики навіть трохи вдома. То хоч пригадали минулі роки, роздивляючись фото.

Вперше робили печиво «на виїзді» ми 2005 року, в класі сина (5-та школа, 3 клас). Домовилися із класним керівником, напекли заготовок, наробили глазурі різних кольорів. Надрукували фото миколайчиків від тих майстрів, роботи яких викладено на сайті Наша Парафія (і які тягають вже більше десяти років по різних сайтах ;-)) і пішли. Нам сподобалося, дітям теж.

Власне, фото дитячих миколайчиків саме з того разу і є головною ілюстрацією відповідної статті у Вікіпедії.